ВУЗ ШАГ
 
м.Червоноград ЗДО ясла-садок №12
 
_

Консультпункт

                     "ЯК   ПІДГОТУВАТИ   ДИТИНУ   ДО   ЗДО"

    Прихід у дитячий садок — перший серйозний етап соціального життя дитини. Досі вона спілкувалась тільки з членами родини, приятелями — сусідами або з тими, кого дорослі запрошували у дім. І от — багато незнайомих облич, нова обстановка… У ЗДО працюють досвідчені, кваліфіковані вихователі, які зуміють ввести ваше маля в колектив, адаптувати його до нових умов. У принципі, якщо мати в силу обставин змушена буде залишити дитину на цілий день — великої біди не станеться. Проте краще, звичайно, поступове звикання. Поки дитина приглядається до нових товаришів, цікавиться новими іграшками, побудьте неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу переконаєтеся, що дитина почувається спокійно, лагідно скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете по неї й заберете додому. Якщо навіть маля трохи поплаче без вас, вихователь зуміє утішити й забавити дитину. Спершу залиште її в ДНЗ на кілька годин, потім — на півдня. Невдовзі все ввійде в належний ритм. Різноманітні іграшки, можливість гратись з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят, і вони звикають до ДНЗ. Найголовніше, щоб перші враження були позитивними. А для цього дамо батькам кілька практичних порад.
     Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В колективі добре закріплюються навички самообслуговування, але закласти їх належить у сім’ї, як і навички гігієни.
     Батьків часто турбує, як одягати дитину у ЗДО? Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним, не ускладнювати рухів дитини (під час бігу, стрибків, лазіння тощо) і таким, щоб малюк сам міг вільно роздягатись і одягатися. Привчіть дитину правильно застібати пальто, вміло поводитися зі “змійкою”, одягати шапку, знімати і взувати черевики (хай взуття буде досить просте, аби дитині не доводилося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг). Безумовно, матері простіше самій одягти і роздягти дитину, але варто бути терплячим — нехай вчиться самостійності, дорослішає. Перетворіть цю “процедуру” на цікаву гру.
     Дитина ще вдома повинна привчатись вішати або акуратно складати свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з олівцем, клеєм, іншими предметами. Щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке дружба, чому треба йти на поступки, рахуватися з чиїмись інтересами. У великих сім’ях взаємини між братами і сестрами допомагають малюку домовитись з іншими щодо організації спільних ігор дітей. Добре також ходити гуртом на прогулянки, екскурсії. Все це не лише збагатить дітей новими знаннями та уявленнями, а й зробить їх комунікабельними.
Батьки і вихователі — перші впроваджувачі рідної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою, барвистою мовою, вона обов’язково перейме їхній стиль. Але так само переймає вона й суржик, грубі висловлювання, жоргонізми. Пильнуйте себе!
     Проте самого наслідування дорослих і запам’ятовування замало для оволодіння вмінням говорити правильно і красиво. Потрібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що в ЗДО дитині часто доводиться розповідати про поїздки, мандрівки, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розповіді теж треба навчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татові з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно оповідати про цікаві для неї події, маля в подальшому убезпечиться від комплексу “мовчуна”.
      Диференціювання дітей на таких, для кого природним є російське, українське чи мішане мовлення — основний методичний підхід до оволодіння спорідненою мовою. Якщо маля виховується в російськомовній сім’ї, у нього довше формується механізм іншої мови. Тут зразкова українська мова у дорослих особливо важлива. Утім, удосконалення рідної мови потребують і діти з українськомовних сімей. На них спирається вихователь, використовуючи в різних ситуаціях їхні природні можливості й залучаючи до спілкування з однолітками рідною мовою.
     Ще один важливий аспект: батькам належить знати стадії росту і розвитку дошкільників, а також їх індивідуальні особливості. Ріст і розвиток дитини — складний процес, одним з компонентів якого є формування рухів. Кожен віковий період — це активне оволодіння дитиною певними руховими діями. На час приходу в ДНЗ малюк, як правило, начається бігати, стрибати, вилазити на висоту, підлізати під предметами тощо. Втім, здатності дітей на третьому році життя не однакові. По-перше, через те, що ставлення до фізкультури в різних сім’ях вельми відмінне. Одні батьки дають дитині рухову волю — тоді вона природно реалізує свої можливості, інші стримують рухову ініціативу, через що маля, бува суттєво відстає від однолітків у ДНЗ. Втім, ніколи не пізно надолужувати. Регулярні фізкультурні заняття в ДНЗ підтягнуть хлопчика чи дівчинку до належного вікового розвитку рухів. А такі самі регулярні заняття вдома допоможуть дошкільняті полюбити фізкультуру всерйоз і надовго.

 

          "РЕЖИМ    ДНЯ    В    ЗДО.   ЗНАЧЕННЯ   ЙОГО   ДОТРИМАННЯ"

 

 

Правильно організований режим дня – неодмінна умова нормального фізичного розвитку дитини, зміцнення її здоров’я, підтримання високого рівня фізичної і розумової працездатності. Установлений режимом певний ритм життя сприяє нормальному перебігу всіх фізіологічних процесів в організмі. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності, прогулянках на повітрі зумовлюють відповідний режим дня, що має важливе значення для збереження і зміцнення її здоров’я, повноцінного розвитку.
Режим дня — правильний розподіл у часі головних процесів життєдіяльності дитини.
    Розвивальний і виховний ефект режиму заснований на принципі ритмічності, згідно з яким усі заняття мають відповідати ритму життєдіяльності організму. Режим змінюється залежно від віку, стану здоров’я, особливостей виховання дітей у сім’ї й дошкільному навчальному закладі.
    Звичка до певної діяльності у певний час готує до неї нервову, інші системи організму, запобігає виникненню негативних емоційних станів, перевтоми. Щоденне дотримання режиму дня позитивно впливає на перебіг усіх фізіологічних процесів у організмі, стан нервової системи. Режим дня, який відповідає потребам віку і стану здоров’я дитини, сприяє її життєрадісному, бадьорому настрою, має велике виховне значення, оскільки привчає її до порядку, організованості.
   Активна діяльність повинна чергуватися з відпочинком для відновлення сил організму. Адже кожна праця потребує певних зусиль, раціональний розподіл яких зумовлює оптимальний рівень утомлюваності. Недостатній відпочинок спричинює перевтому, яка може призвести до розладу діяльності нервової системи.
    Діти дошкільного віку надзвичайно чутливі до зміни режиму дня. Це пов’язане з активним формуванням у цьому віці кори головного мозку, нервові клітини якої не можуть довго перебувати в активному стані. Тому порушення режиму знижують працездатність організму, спричинюють розлади діяльності і поведінки дітей, які стають роздратованими, вередливими. Чим менша дитина, слабша її нервова система, тим важливіше дотримання встановленого порядку зміни видів діяльності. На думку К. Ушинського, “головний закон дитячої природи можна висловити так: дитина вимагає діяльності невпинно і втомлюється не діяльністю, а її одноманітністю і однобічністю. Змусьте дитину сидіти — вона дуже швидко втомиться, лежати — те саме, йти вона довго не може, не може довго ні говорити, ні співати, ні читати, і менш за все довго думати; але вона бавиться і рухається цілий день, змінює і змішує всі ці діяльності і не втомлюється ні на хвилину, а міцного дитячого сну достатньо, щоб відновити сили на майбутній день”. Ніщо так не організовує дітей, як правильний розпорядок дня. Якщо з раннього віку привчати їх до режиму, вони швидко до нього звикнуть і дотримуватимуться його. Режим дня дитини дошкільного віку має відповідати таким педагогічним вимогам:
1. Відповідність природному ритму основних фізіологічних процесів дитячого організму, чергування активної діяльності з відпочинком.
2. Постійність, стійкість і визначеність головних елементів. За словами А. Макаренка, ретельне дотримання встановленого режиму зменшує кількість порушень у поведінці дітей і відповідно знижує або виключає необхідність звертатися до покарань. Організація режиму дня повинна бути доцільною, раціональною, що мають усвідомлювати і діти. Вихователь мусить вимагати його дотримання доброзичливо, спокійно, але наполегливо, рішуче. Ці вимоги здатна сприймати вже півторарічна дитина. Особливо важливо контролювати дотримання режиму, передусім на початкових етапах.
3. Гнучкість. Режим має враховувати природні біоритми дитячого організму. Для розвитку саморегуляції організму важливо, щоб усі аспекти режиму враховували бажання, індивідуальні особливості дитини. Наприклад, дитині зі збудливою, слабкою нервовою системою потрібно частіше відпочивати і більше спати, а залежно від її самопочуття, стану здоров’я, попередньої або наступної діяльності можна скоригувати час прийому їжі та ін.
    Загальними компонентами режиму дітей в усіх вікових групах ЗДО є: прибуття у ЗДО, ранкова гімнастика, самостійні ігри, приготування до сніданку, сніданок, допомога у прибиранні посуду, заняття, прогулянка, обід, сон, гігієнічна гімнастика, самостійна діяльність, полуденок, прогулянка, ігри, вечеря. Водночас режим дня кожної вікової групи має свої особливості.
У молодших групах, діти яких ще недостатньо оволоділи навичками самообслуговування, відводять більше часу на підготовку до прогулянки, одягання, прийом їжі, намагаючись це робити не за рахунок часу, відведеного на ігри і самостійну діяльність дітей. У старшій і підготовчій групах, дітям яких доводиться вирішувати значно складніші навчально-виховні завдання, не варто збільшувати час заняття за рахунок інших компонентів режиму.
    Привчати дітей до нового режиму має вихователь у взаємодії з батьками, які повинні дотримуватися його рекомендацій щодо організації життєдіяльності дітей удома. При цьому батьки повинні усвідомлювати, що режим дня є засобом не лише фізичного виховання, а й основою успішного всебічного розвитку. Вчасні та якісні культурно-гігієнічні процедури є передумовою сенсорного виховання. Завдяки чіткій повторюваності режимних процесів у дітей формується орієнтування у часі, уявлення про частини доби, дні тижня; вони вчаться цінувати час, не запізнюватися, не поспішати, робити все вчасно; засвоюють навички культури поведінки, знання про гігієну; звикають до організованості, охайності, порядки.
   Діти легко звикають до режиму в ЗДО, якщо всі умови виконання режимних процесів збуджують у них позитивні емоції та асоціюються з ними: чиста тепла вода, пахуче мило, білосніжні скатертини, накрохмалені серветки, тощо.

 

                РЕЖИМ   ДНЯ   ДІТЕЙ   МОЛОДШОГО   ДОШКІЛЬНОГО   ВІКУ

 

 

1. Прийом, огляд дітей, спілкування.
2. Ранкова гімнастика.
3. Гігієнічні процедури, підготовка до сніданку.
4. Сніданок.
5. Ігри, спілкування, самостійна діяльність дітей.
6. Підготовка до занять.
7. Заняття І: І підгрупа, ІІ підгрупа.
8. Перерва (динамічна пауза).
9. Заняття ІІ.
10. Підготовка до прогулянки.
11. Прогулянка І.
12. Повернення з прогулянки.
13. Гігієнічні процедури, підготовка до обіду. Обід.
14. Підготовка до сну. Сон.
15. Підйом, гімнастика після денного сну, загартовувальні процедури.
16. Підготовка до підвечірку. Підвечірок.
17. Ігри, спілкування, розваги.
18. Підготовка до прогулянки.
19. Прогулянка ІІ.
20. Повернення додому.
Але велике значення у вихофанні фізично здорових дітей є дотримання режиму дня і вдома.
Орієнтовний режим дня дошкільника вдома
1. Підйом, ранковий туалет, гімнастика разом з батьками.
2. Ігри, підготовка до сніданку.
3. Сніданок.
4. Ігри, читання дітям, малювання.
5. Прогулянка.
6. Підготовка до обіду, обід.
7. Підготовка до сну, сон.
8. Підйом, оздоровчі процедури.
9. Полуденок.
10. Ігри, самостійні заняття.
11. Прогулянка.
12. Вечеря.
13. Спокійні ігри з рідними, слухання казки, перегляд дитячої телепередачі.
14. Гігієнічні процедури.
15. Укладання, колискова мами, нічний сон.

 

 

                            “Батьки – перші вихователі”

 

    Традиційно головним інститутом виховання є сім’я, родина. Те, що дитина в дитячі роки здобуває в родині, вона зберігає протягом усього наступного життя. Важливість родини як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з родиною. Але родина може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора виховання. І разом з тим ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити родина. Родина – це особливого роду колектив, що грає у вихованні основну, довгострокову і найважливішу роль. У тривожних матерів часто виростають тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так придушують своїх дітей, що це приводить до появи в них комплексу неповноцінності; нестриманий батько, що виходить із себе з найменшого приводу, нерідко, сам того не знаючи, формує подібний тип поводження у своїх дітей і т.д. Саме в родині дитина одержує перший життєвий досвід, робить перші спостереження й вчиться як поводитися в різних ситуаціях.
    Дуже важливо, щоб те, чому батьки вчать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб вона бачила, що в дорослих теорія не розходиться з практикою. Головне у вихованні маленької людини – досягнення щиросердечного єднання, морального зв’язку батьків з дитиною. Батькам ні в якому разі не варто пускати процес виховання на самоплив. Досить часто виникає конфліктна ситуація між батьками – різні підходи до виховання дітей. Перше завдання батьків – знайти загальне рішення, переконати один одного. Якщо прийдеться йти на компроміс, то обов’язково задовольнити основні вимоги сторін. Коли один батько приймає рішення, він обов’язково повинний пам’ятати про позицію другого. Друге завдання – зробити так, щоб дитина не бачила протиріч у позиціях батьків, тобто обговорювати ці питання краще без неї. Виховання дитини складається з численних форм взаємодії і народжується в спільному житті в родині. Батьки, приймаючи рішення, повинні на перше місце ставити не власні погляди, а те, що буде більш корисним для дитини.
   Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди упевнені у своїй правоті? Чи можна назвати гарними тих батьків, що перебувають у постійних тривожних сумнівах, губляться при зіткненні з чимось новим у поводженні дитини? І підвищена батьківська впевненість, і зайва тривожність не сприяють успішному батьківству.
    Майбутні батьки задумуються про те, як краще сформулювати для самих себе мету роботи з виховання своєї дитини. Мета виховання дитини – це щаслива, повноцінна, творча дитина. На творення такого життя і повинне бути спрямоване сімейне виховання. У педагогічній діяльності абсолютної норми не існує. У батьківській праці, як і у всьому іншому, можливі і помилки, і сумніву, і тимчасові невдачі, поразки. Виховання в родині – це те ж життя. Відносини з дитиною, так само як і з кожною людиною, глибоко індивідуальні і неповторні. Наприклад, якщо батьки в усьому досконалі, знають правильну відповідь на будь-яке питання, то в цьому випадку вони навряд чи зможуть здійснити головне батьківське завдання – виховати в дитині потребу до самостійного пошуку, до пізнання нового.
  У кожній родині об’єктивно складається визначена система виховання. Під системою виховання розуміється мета виховання, формулювання завдань, більш-менш цілеспрямоване застосування різних методів і прийомів виховання, облік того, що можна і чого не можна допустити у відношенні до дитини. Тому виділяють 4 тактики виховання в родині й відповідно 4 типи сімейних взаємин, що є і передумовою і результатом їхнього виникнення: диктат, опіка, “невтручання” і співробітництво.
   Диктат у родині виявляється в систематичному придушенні одними членами сімейства ініціативи і почуття власної гідності в інших його членів.
Опіка в родині – це система відносин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, обгороджують його від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе.
“Невтручання” — система міжособистісних відносин у родині, що будується на визнанні можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей.
    Співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відносин у родині загальними цілями і завданнями спільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Родина, де ведучим типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку – колективом.
    Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. Любов кожної дитини до своїх батьків безмежна, безумовна. Причому якщо в перші роки життя любов до батьків забезпечує власне життя і безпеку, то в міру дорослішання батьківська любов усе більше виконує функцію підтримки і безпеки внутрішнього, емоційного і психологічного світу людини. Батьківська любов – джерело і гарантія благополуччя дитини, підтримки тілесного і щиросердечного здоров’я. Саме тому першим і основним заданням батьків є створення в дитини впевненості в тому, що його люблять і про нього піклуються.
   Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що його люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму, себелюбності. Навпаки – ці несприятливі особистісні риси саме виникають при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною – це універсальна вимога до виховання, що в однаковому ступені може бути рекомендовано всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу. Основа для збереження контакту – щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини. Коли говориться про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого один з одним. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керується батько в спілкуванні з нею. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не об’єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті. Коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її плани, настає справжній діалог. Ще важливо дотримати рівність позицій – тобто визнання активної ролі дитини в процесі його виховання.
Людина – завжди активний суб’єкт самовиховання. Рівність позицій у діалозі складається в необхідності для батьків постійно учитися бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей. Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. Психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву йому індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитину – значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими її якостями. Батьки повинні усвідомлювати, що кожна негативна оцінка особистості дитини і властивих їй якостей характеру типу: “От безглуздий! Скільки разів пояснювати, нетяма!”, “Так навіщо ж я тебе тільки на світ родила, упертюх, негідник!”, якою б справедливою по суті вона не була, якою би ситуацією не викликалася, наносить серйозну шкода контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснений, помилковий, необдуманий вчинок.                                      

 

 

 

    ДІТИ   І   КНИГА

                                               

Всебічний розвиток дитини в ранньому дитинстві — запорука його успішного майбутнього. Важливу роль у розвитку людини будь-якого віку грає читання книг, адже завдяки книгам ми пізнаємо світ, як реальний, так і придуманий, чогось вчимося, вдосконалюємось.
Коли ми були ще зовсім маленькими, то місія читання книг лягала на плечі наших батьків.
   Зараз, практично з самого народження, дитину супроводжує книга. Спочатку це пластикові книжки-пищалки з простими картинками, потім — барвисті книги з щільного картону, потім — звичайні книги з великим шрифтом, і як завершення — дорослі книжки з звичайним друкарським шрифтом та з малою кількістю ілюстрацій.
Щоб дитина і книга продовжували супроводжувати один одного протягом всього життя, треба над цим попрацювати.
    Прищеплюйте любов до книги з раннього дитинства: купуйте дитині книги, читайте їй віршики, оповідання, казки. Нехай відвідування книжкових магазинів і купівлі нових книг стануть вашим сімейним святом і ритуалом.
    Якщо у вас зберігся старий фільмопроектор з діафільмами, то це чудова можливість прищепити вашій дитині любов до читання. Пригадую сама, як ми з батьками прикріплювали до стінки з килимом біле простирадло, вимикали світло і занурювалися у цікавий світ перегляду та читання дитячих фільмів і казок.
Не забувайте і про культуру поводження з книгою! Не дозволяйте малювати в книгах, рвати книжки і кидати їх на підлогу, навчайте малюка тримати всі книги в порядку, показуючи йому власний приклад поведінки з книгою.
Навіщо читати дітям книжки на ніч?
Малюк і мама, малюк і тато — це зв’язок дитини з батьками, даний природою. Тісний контакт, як фізичний, так і душевний між мамою і її дитиною закріплюється при грудному вигодовуванні, а солодкий дитячий сон заколисується в цей час маминою колисковою. Мамин голос, ніжний і рідний, супроводжує дитину з самого зародження його життя. Після припинення грудного вигодовування і тоді, коли колискова пісенька перестає бути актуальною, багато батьків забувають про збереження тісного емоційного зв’язку між ними та дитиною. Мамин голос часто починає замінювати перегляд мультфільмів на ніч, а добре ніжне батьківське слово перетворюється на рідкісний дар. Спілкування з дитиною перетворюється в основному в мову команд і заборон: “помий руки”, “пограй”, “подивись мультик” … Активний життєвий ритм і реалії сучасного життя віддаляють один від одного батьків і їх дітей. Тому, мудрі і люблячі батьки повинні цінувати спілкування з малюком, що дозволяє укріпити взаємозв’язок з дитиною.
 Ось тут і приходить на допомогу читання дітям книг на ніч? Чому саме на ніч? Тут можна виділити кілька причин такого вдало обраного часу доби для читання:
Час перед сном — це той період, коли всі вже звільнилися від денних турбот. Тому, це найбільш вдало обраний час доби для створення довірливої атмосфери між батьками і дитиною, це своєрідний сімейний ритуал, присвячений спільній справі, спілкуванню, взаємного прояву любові і гармонії.
Читання дітям на ніч — це продовження колискової, яка виконувала місію заколисування, але з віком перейшла на іншу — вищу сходинку.
Вечірня атмосфера сама по собі заспокоює, тому читання книжок на цей час полегшує сприйняття почутого і сприяє формуванню позитивних емоцій, а отже — і приємних сновидінь.

 

Любов до читання
Часто батьки скаржаться на те, що їхня дитина не любить читати книги, забуваючи при цьому, що любов до читання можна і потрібно прищеплювати. Читання дітям книг на ніч — хороший і ефективний спосіб формування любові до книг у майбутньому. Тільки ось, якщо шанс втрачено, то його, навряд чи, наздоженеш. Тому, читати книги важливо саме в тому віці, коли дитина сама ще не в змозі досить багато прочитати.

 

 

 

 

КАЗКИ    НА    НІЧ    АБО   КАЗКОТЕРАПІЯ

“Сказка ложь, а в ней намёк, добрым молодцам урок”, — відразу згадалося про казки. Читання дітям казок на ніч — це кращий засіб хорошого заколисування і засипання. Казкотерапія добре себе зарекомендувала з давніх часів. Читання казок — це чудовий засіб для формування психіки та сприйняття навколишнього світу малюком, це важливий інструмент раннього розвитку, а також головний елемент виховної роботи.
Читання казок, обговорення дій і вчинків дійових осіб, а також фантазування продовжень історій сприяють всебічному розвитку інтелекту дитини. Казкотерапія на ніч — це також запорука хорошого засипання для непосидючого малюка. Головне — навчитися заінтригувати крихітку і спонукати в неї інтерес до слухання.
Щоб читання приносило задоволення і реальну користь, потрібно дотримуватися простих, але важливих правил:
Якщо ваш малюк не хоче слухати, то не потрібно його примушувати, так як це не принесе ніякої користі.
Не зловживайте часом! Як правило, маленьким діткам у віці від року до трьох читають у середньому до десяти хвилин, у віці від трьох до п’яти років — 15-20 хвилин поспіль. Хочу зауважити, що це середні показники, а ніяк не нормативи. Ви повинні підлаштовуватися під потреби вашої дитини.
Читання книги дитині на ніч повинне приносити взаємне задоволення. Якщо ви себе просто змушуєте читати, щоб виконати щоденний план, це не принесе ніякого задоволення вашій дитині. Відомо, що маля дуже відчуває емоції своїх батьків, тому читання книги має відбуватися за позитивного настрою і має приносити максимум задоволення.
Відбираючи книги, орієнтуйтеся на вподобання вашої дитини.
Не обирайте страшних книжок, що розбурхують уяву.
Читаючи кожен день книги своїй дитині, ви сприяєте розширенню її знань і словникового запасу.
Рекомендується читання книг обома батьками, що сприятиме становленню тісного душевного контакту дитини як з мамою, так і з татом.
Читайте книгу повільно, виразно, намагаючись максимально передати емоції діючих героїв і обстановки.
Не замінюйте живе читання “сухими млявими” аудіокнигами.
 Від 3-х до 6 років
    У період з 3-х до 6-ти років дитина швидко дорослішає, а разом з ним дорослішають і її книжки. Щоб малюк не заблукав у літературних подіях і образах, пропонуйте йому переказувати прочитане — послідовно, з самого початку. Це розвине його пам’ять і логіку та мислення. Дитяча книга — це гармонія тексту і графіки, тексту та інформації, що поза текстом. Не слід забувати про ілюстрації. На цьому етапі вона буде служити практичним керівництвом у спілкуванні з книгою.
Малюнок повинен бути розрахований на тривале розглядання, до нього дитина повертається не один раз. Паралельно з читанням розглядання ілюстрацій допомагає глибше сприймати прочитане. У цьому віці дитина вже може сприймати художній твір тільки на слух. Для його кращого сприйняття дитині слід читати. А для того, щоб діти накопичували не тільки відомості про героїв і події, але й вчилися пов’язувати зміст книги з її оформленням і навпаки, неодмінно слід відразу ж після читання розглядати з дітьми кожну прочитану книгу за всіма правилами:
Спочатку мама “очі в очі” читає дитині текст і не показує картинок;
Далі разом розглядаємо обкладинку, потім повільно перегортаємо сторінки;
Обдумуємо, що зображено на обкладинці, розмежовуємо ілюстрації та написи;
Демонструємо порядок читання написів зверху вниз, виділяємо серед написів на обкладинці прізвище автора і заголовок книги;
Співвідносимо прізвище автора з особистим читацьким досвідом дитини, а заголовок книги — з малюнком на обкладинці;
Читати слід виразно, правильно розставляючи акценти-наголоси. Якщо відразу робити це вам важко, попередньо потренуйтеся.
Приблизно в 5 років деякі діти починають читати самостійно, але прискорювати це не варто — в результаті наукових досліджень доведено, що до 6-річного віку в дитини в основному розвивається права півкуля, яка відповідає за естетичний розвиток, і тільки потім підключається ліва (математична), що відповідає, у тому числі і за читання.
Батькам, які хочуть, щоб читання залишилося одним з улюблених занять дитини на все життя, слід взяти до уваги такі важливі моменти.
Слід враховувати психофізичні особливості, притаманні дітям кожної вікової групи.
Прагніть завжди читати малюку виразно. Не впадайте у відчай, якщо у вас не дуже хороша дикція, не поставлений голос та інше. Ваші старання все одно не залишаться неоціненими — адже для дитини в усіх це виходить, але головне, для дитини, що читає разом з нею мама або близька для нього людина, — дитина чудово зрозуміє ті емоції, якими ви хотіли з ним поділитися. Читайте так як у вас виходить, в даному випадку це не головне.
Прищепіть дитині дбайливе ставлення до книги. Добре, якщо в сім’ї спочатку з повагою ставляться до книг. Принаймні книги повинні зберігатися в певному місці. Дитину слід з самого раннього віку вчити, що книгу не можна рвати, її треба читати або розглядати акуратно, — вона “жива”, вона розповідає нам багато захоплюючих історій. Можна створити вдома традицію: кожну нову книгу “запрошуйте” до хати як найжаданішого гостя, “усаджуйте” на почесне місце на книжковій полиці серед інших книг-друзів. Подивіться ілюстрації до нової книги, припустіть, про кого або про що в ній піде розповідь. Читати ж нову книгу слід тільки тоді, коли дитина емоційно готова до читання.
Не читайте разом з дитиною на поспіх, перетворіть читання на певний ритуал. Дитина може зайняти зручну для нього позу — найчастіше малеча забирається до мами на коліна. Посадіть її так, щоб бачити реакцію своєї дитини. Перший раз читайте “очі в очі”, не відволікаючись на ілюстрації. Поясніть дитині, що книга не любить, коли її переривають. Потім розгляньте картинки і запитайте у дитини про них, спробуйте з’ясувати, чи зрозуміла вона, про що йде мова, або може щось незрозуміло. Обов’язково поясніть те, що дитина не зрозуміла, і прочитайте текст ще раз.
Щоб не відбити у дитини бажання читати, ніколи не примушуйте її до читання, і не дивіться на годинник — керуйтеся тільки тим, чи зацікавлений малюк? Ніколи не соромте дитину(особливо у присутності сторонніх) за те, що вона вже цілий тиждень не брала до рук книжку, — це може завдати їй психічної травми. Безпрограшним варіантом, як і в багатьох інших ситуаціях, залишається виховання любов’ю.

 

 

 

 

              ЩО   ПОВИНЕН   ЗНАТИ   МАЙБУТНІЙ    ПЕРШОКЛАСНИК

 

В межах розвитку мовлення і готовності до оволодіння грамотою майбутньому першокласнику необхідно:
  • уміти чітко вимовляти всі звуки мови;
  • уміти інтонаційно виділяти звуки в словах;
  • уміти виділяти вказаний звук в потоці мовлення;
  • уміти визначати місце звука в слові ( на початку, в середині, в кінці);
  • уміти вимовляти слова складами;
  • уміти складати речення із 3 - 5 слів;
  • уміти називати в реченні тільки 2-ге слово, тільки 3-є слово, тільки 4-е слово ...;
  • уміти використовувати узагальнюючі поняття ( вовк, лисиця, ведмідь - звірі);
  • уміти складати оповідання за картиною ( наприклад " У парку"; "На дитячому майданчику"; "За грибами", "Відпочинок на морі"...);
  • уміти складати декілька речень про предмет;
  • розрізняти жанри художньої літератури ( казка, оповідання, вірш, байка);
  • уміти напам'ять читати улюблені вірші;
  • уміти послідовно переказувати зміст казки.
До початку навчання в школі у дитини повинні розвинуті елементи математичного уявлення:
  • знати цифри від 0 до 9;
  • уміти рахувати до 10 і у зворотньому напрямку, від 7 до 2 ...;
  • уміти називати попередні і наступні числа відносно будь - якого числа в межах першого десятка;
  • знати знаки +, -,=, >, <;
  • уміти порівнювати числа першого десятка ( наприклад, 7<9, 5>2, 3=3);
  • уміти співвідносити цифру і число предметів;
  • уміти порівнювати дві групи предметів;
  • уміти складати і розв'язувати задачі на одну дію на додавання і віднімання;
  • уміти порівнювати предмети за кольором, за формою, за розміром;
  • знати назви фігур: трикутник, квадрат, круг;
  • уміти оперувати поняттями : " зліва", " справа", "внизу". "зверху", "пізніше", "вперед", "за", "між"...;
  • уміти групувати за ознакою запропоновані предмети.
В межах і уявлень про оточуючий світ майбутньому першокласнику необхідно:
  • уміти розрізняти по зовнішньому вигляду рослини, поширені в нашій місцевості ( наприклад, клен, береза, соняшник, череда, ромашка...) і називати їх ознаки;
  • уміти розрізняти диких і свійських тварин ( корова, ведмідь, лисиця, коза...);
  • уміти розрізняти за зовнішніми ознаками види птахів ( наприклад, сорока, горобець, дятел...);
  • мати уявлення про сезонні ознаки природи ( наприклад, осінь - жовте і червоне листя на деревах, пожовкла трава, збір врожаю,);
  • знати назву 1 - 3 кімнатних рослин;
  • знати назви 12 місяців року;
  • знати назви всіх днів тижня.
Крім того, дитина, що готується стати першокласником, повинна знати :
  • в якій країні, в якому місті, селищі, на якій вулиці, в якому будинку живе;
  • повні імена членів родини, мати загальні поняття про різні види їхньої діяльності;
  • знати правила поведінки в громадських місцях і на вулиці.

 

                  Розвиток   пізнавальної сфери майбутнього першокласника

 

УВАГА

 

    Використовуйте дидактичні ігри з чіткими правилами.
Долучайте дитину до виконання завдань за попередньо розробленим планом дій: створення будинків із конструктора, малюнки, орнаменти, аплікації, інші вироби, форми яких Ви окреслюєте словесно або за допомогою схеми.
Навчайте дитину переказувати розповіді, казки за схематичним планом, складеним Вами.
Пропонуйте дитині повторювати слова, цифри, речення, сказані Вами; незавершені фрази, які потрібно завершити; запитання, на які необхідно відповісти.
Навчайте дитину порівнювати, аналізувати зразок і результат своєї роботи або роботи інших, знаходити і виправляти помилки.
Частіше пропонуйте дитині, особливо з низьким показником розвитку уваги, вправи: у газеті, старій книзі на одній зі сторінок закреслювати всі літери «а», намагаючись не пропускати їх. Завдання поступово можна ускладнити, попросивши дитину закреслити всі літери «а», обвести в кружечок усі літери «к», підкреслити всі літери «о».


 

 

ПАМ'ЯТЬ

 

   Поєднуйте словесне пояснення під час ознайомлення дитини з новим матеріалом і повторення вивченого з наочністю або із зображенням тих предметів чи явищ, про які йдеться, використовуйте малюнки, таблиці, схеми.
Розвивайте у дитини— для поліпшення процесу запам’ятовування — уміння аналізувати, виділяти в предметах зв’язки, ознаки, порівнювати предмети та явища між собою, знаходити в них спільне й відмінне; здійснювати узагальнення, поєднувати різні предмети за якимись загальними ознаками; класифікувати предмети та явища на основі узагальнення.

 

МИСЛЕННЯ

 

  Розширюйте кругозір дитини, її основні уявлення про природні, соціальні явища, спонукайте дитину набувати нові знання і враження, обговорюючи з нею прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.
Просіть дитину після читання їй уголос казок, розповідей переказати їх, відповісти на запитання, поставити свої.
Розвивайте в дитини вміння складати розповідь за картинкою, планом, темою; допомагайте формулювати висновки, міркування, робити умовиводи.
Додавайте вправи з копіювання зразка і відпрацювання окремих графічних навичок у заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів. Це дасть змогу розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.Включайте в заняття завдання на порівняння декількох предметів або явищ, класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками, знаходження «зайвого слова» або зображення, не пов’язаного загальною ознакою з іншими, складання цілого з частин.

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ    ДЛЯ    БАТЬКІВ  

 ПІДГОТОВКА   РУКИ    ДИТИНИ    ДО    ПИСЬМА

   Навчання письма – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма.
Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику, пальчику», «Горошок, бобошок» тощо.
Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків. Ось наші рекомендації.
«БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян).
«ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» – імітація рухів для вимірювання довжини стола.
«УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.
«ПІДЙОМНИЙ КРАН» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший.
«НАНИЖУ НАМИСТЕЧКО» – нанизати на ниточку намистинки.
«УМІЛІ РУЧКИ» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тата керує машиною).
«ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі..
Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації.
Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати , що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.